Звертання до снігу

Ой, чистоти не вберегти,що мені очі

Крізь подих снуйся і лети,крізь вушко голки,

І білизна твоя яснавідтінює скорботу;бринить, бринить суха струна —чорнобиль чорноротий.

Віджив, засох і тільки звуккружляє, мов насіння,і проситься стебло до руксопілкою, жалінням.

І я благаю, сніже мій,осівши, зберігайся,на сито й душу пересій,білій, не запікайся.

І, відтінивши чорноту, —ні, не душі, а плоті,полиш мені не гіркоту,а солодинку в роті.***