Коли з’єднаються всі самотні в
І прибере реальні форми
Прогнуться розплавлено асфальтові тротуари
І що ж буде, що буде натомість?
Виростуть незримі, затріпотять металеві крила,
Розум заперечить,онаглить покрик — ну вибачайте, ні
І що ж буде, коли в крамниці не вистачить
І бананові дерева вкриє сніг?
Коли сміх захолоне напіврозкритим острахом,
Зсиплють неждано розірвані брязкітки,
Світло замінять електричним мороком
Що ж тоді будуть робити бібліотеки і словники?
Розметерлінить поет Марінеттову тишу,
Перетворить аеропланно затоплений дзвін,
Замість драми — переживатиме на розі афішу
Що ж тоді робитиме він?
Коли стане зимно забайдуженій
І буде лягати молодість в олавровінчену труну,
Вигляне з-за парку нічний опуклий денді
Що йому скажуть на його ремарку: —— Ну й же ж ну! — ?
Заховає свою мірку поетичний критик,
І загубить маестро свій симфонний темп,
Прекрасним паннамне хватить шоколадних плиток
Що ж тоді буде,коли еволюція заперечить: — Стоп! — ?***
