Майн лібер
Ніхто ні хусточкою не махав,і не казав ніхто “прощай”,коли мій поїзд від лісів і травмене відвозив у ґранітний край.
А згарища і вдень, і в тьмущу темв нещаснім, змученім краюдиявольським світили ліхтаремв байдужість чорную мою.
І люди, вбрані в попіл та у пил,були і пропадали зновсеред руїн та вивернутих брилколишніх станцій і церков.
Але і щастя вічне та сліпе,гірке, як жовч, на
Тоді ввійшла і валізкою в купекрасуня й сіла при мені.
Ніколи ще ні великодній дзвін,ні свічки осяйні в церквах,ні біль приємний змучених колінперед святими в рушникахтак серць не хвилювали на землі,як шепіт незнайомих слів,схопившися в чужинки крізь жалі,в моїм чутті
Майн лібер”.
І ракета, і алярмдо вікон кинули без вітвербу, і дім без двох дверей і рам,і порваний на ньому дріт.
Не був тоді я відданий богам,коли почуло серце це,але чому, чужинко дорога,я відвернув тоді лице?
Чи не того злякався, що якбия повернувся відсіля,то теж крізь попіл, брили та гробипромовила б моя
Майн лібер”, мій блукачу дорогий,до мене ти приїхав знов”,то, мабуть, я, охлялий, без снаги,себе прокляв би і любов?
Бо,
Боже мій, “майн лібер” ось теперчерез Німеччину ведемене з країни горя “есесер”чужим, не бажаним ніде.
Неначе я до спільника прибіг,який мотузку дав свою,аби я вчора зашморгнутись мігдесь на осичині в гаю,
І котрий, вгледівши сьогодні з гірмене таким, як і завжди,не допускає навіть і надвір,щоб хоч напитися води.
Осьмачка Тодось
Другие работы автора
Незмінність
Прозорого серця висока погодасьогодні пустила над світом плиститонесенькі хмари, відбивши їх в водахбаварських озер, мов з латаття листи Налиті живицею сосни рожевімалої гіллячки не рушать ніде,бо тиша у лоно щасливому дневівід Альпів далеких...
May soul is dark
Я знов самотній і проклятий, —схилився тяжко до вікна:на мурах, ніби на розп’яттях,ворони виють в небеса їх чую крики ізнадворуу серці зрадженім Куди, куди втічу від горя,від тих зловісних голосів Упала буря із-за боруна місто пилом...
Кон’юнктивіт
Я дівчину любив, люблю і нині,й вона мені сказала в пізній І сонце й місяць розійшлись в долині…шліть старостів, і я піду за І зникла в яр… Я ж вибіг на висотидивитися на стежку на снігу,з якої сонце сяло, повне цноти,як на стеблі лілея ...
Дзвонар
Ох, недоле моя чорнопера,відведи від моєї душікожну діву, що любить озераі дзеркала, мов води в глуші,бо вона відчуватиме й шкуруу фрізера, що робить і зискі на нігтях жарінь манікюру,гарячішу за сонячний блиск Бо вона на кожнісінький дотикйо...