Глухе, бездушне
Напало землю.
Цвіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.
Часами вітер надбіжить,
Туман стурбує і розвіє.
Село в долині
І п’яним сном дрімає-спить.
Погасло світло.
На засув двері.
Вірні
В солому з ухами зарились,
Лиш блуд блукає по межи.
Лиш стежкою попід
Йде голод – сіл щорічний гість.
Держить в руках мужицьку
І грізно зиркає очима.
