Ти як Атлантида - безвісті зникла
Цікава як книга, запашна як парфуми
Ти вже давно до самотності звикла
І напружена наче на грифові струни
Я обіцяв собі бути твоїм зодіаком,
Стати твоїм прогнозом погоди
Проте ти мене проколюєш гаком
Не даючи скуштувати смачної свободи.
Хоча для чого потрібна ця воля
Якщо в голові відмерли клітини.
Я бачу межу манускриптного поля,
На якому пожовкли твої світлини.
Я читаю тебе один раз на тиждень
В той час, коли я не знаю літер
Я краще помрію про палаючий Південь
На якому не буде звання "лідер"
Ти вкотре почепиш алюмінєвий орден
Який засвідчить мій статус-кво.
В той час як я з Богом не згоден
Який принижує моє власне єство.
Моя Атлантида, моя втрачена культура
Котра ніколи не боїться морозу
Ти наче старовинна архітектура,
Про яку я коли небудь напишу прозу.
