До натури

Натуро-матінко! я на твоєму лоні Дитячі радощі і горе виливала,

І матір’ю тебе я щиро звала,

З подякою складаючи долоні.

Ти іскру божую збудила в моїх грудях;

Надія, – їй же першу пісню я співала, – Мені провідною зорею стала,

І з нею буду я добра шукати в людях.

Коли ж почую я, що промінь погасає Надії милої, – тоді,

Натуро-ненько,

Прийми моє знебулеє серденько,

І проміння нове нехай йому засяє!