Над хвилями моря, на скелі,
Хороша дівчина сидить,
В лавровім вінку вона сяє,
Співецькую ліру держить.
До пісні своєї
На лірі вона приграє.
І з піснею тою у
Велика їй туга встає:
В тій пісні згадала і
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і розпач…
Зірвала лавровий
І в хвилях шумливого
Знайшла своїй пісні кінець.[с.
Колодяжне, 1884, 3 листопада]
