Сафо

Над хвилями моря, на скелі,

Хороша дівчина сидить,

В лавровім вінку вона сяє,

Співецькую ліру держить.

До пісні своєї

На лірі вона приграє.

І з піснею тою у

Велика їй туга встає:

В тій пісні згадала і

Величну свою, красний світ,

Лукавих людей, і кохання,

І зраду, печаль своїх літ,

Надії і розпач…

Зірвала лавровий

І в хвилях шумливого

Знайшла своїй пісні кінець.[с.

Колодяжне, 1884, 3 листопада]