Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним —погідна порожнеча хай не приймає крику.
Рунь до руниці — злагода кольору —зменшує відстань до тебе, найближчої.
Все те узлісся обнесене пусткою,дні мурашині минулись невмічені,слід перешила трава-саморослиця,де гніздувалися птахи відспівані.
Погуком клич — не озватися простору,луни-безплідниці в холод ухряснули.
Так ось і губим початки захоплення,заново слово для муки придумуєм.***
