1 min read
Слушать(AI)Заново слово
Ваготіти вітрові сім’ям кропив’яним —погідна порожнеча хай не приймає крику.
Рунь до руниці — злагода кольору —зменшує відстань до тебе, найближчої.
Все те узлісся обнесене пусткою,дні мурашині минулись невмічені,слід перешила трава-саморослиця,де гніздувалися птахи відспівані.
Погуком клич — не озватися простору,луни-безплідниці в холод ухряснули.
Так ось і губим початки захоплення,заново слово для муки придумуєм.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
На перевалі осені
Незатишно плоті, обмеженій синім повітрям Холонуче слово голову студить і клонить Йдеш узбережжям, щоб долю зустріти,тільки ж назустріч — листя червоне Обрій важкий, наче жорно на шиї
Здобутки
Весняна тонкість фарб —березова наміткасполохано тремтить, бо вітер продува,і в душу зазира жовтавим оком квітка,і щулиться до щік ласкавенька трава На біле сповиття нав’ється ще зелене,круглішим станеш ти, неначе шовкопряд,хай в затишку дрім...
Спорідненість
Небес високе будуванняна вінці обрію оперте —висока кришталева банялункою тишею всещертна У безголосому світанніспливало сонце так повільно,ніби зіходило востаннєнад сонним світом чорно-білим Востаннє цвів метелик білона бадилинці кропив...
Взаємне віддзеркалення
Тебе я всюди, світло, бачивлетючим, ніжним та гарячим У шибку ночі лунко стукав,порізавши об неї руки Ти ж, розгубивши пір’я біле,від мене далі відлетіло І обернулося на віскте пір’я, що в долонях ніс