3 min read
Слушать

Між двома ерами

1Христова ера проминула,

Чому ж ти не прийшов,

Христос?

Націлились холодні

В твоїх пророцтв забутий стос.

Хто ж розпочне новітню еру?

Хто вже на істину набрів?..

Учення тоннами

Нас придушили, мов щурів.

Тим часом людство на

Старе запитання трима:

Щось є живого в білім світі,

Окрім Землі?

Ачей нема!..

І страшно нам отак

Побачити своє життя:

Тоді ж ми булька випадкова

Ні сенсу, ані майбуття.

Нерона-палія

Людську мораль здає в архів:

Якщо життя — сліпий випадок,

Немає перед ним гріхів.

Хай рветься бомба, куля

І трупи засипає

Щоб тільки ти піднявся

І цілий світ поклав до ніг.

У цьому сенс. у цьому

І шлях до вищої мети.

Хай ріки піняться криваво

Аби лиш влади

О, я там був!

О, я те бачив!

Собі дивуюсь, що живу.

Хтось хижий коси намантачив

Людей косив, немов траву.

А потім реготав шалено,

Наливши в келихи вина:— Вмирають бовдури за мене.

Хто ж я — сам бог чи сатана?..2Серед духовної отрути,

В безвір’ї, ніби у чумі,

Вже інколи прозріння чути:— Усе не так!

Ми не самі.

Є в пізнанні не тільки жертви

Є голос правди віковий.

Ми цілий світ назвали мертвим,

Та схаменіться: він живий!

Земля, мов Діоген у бочці,

Себе загойдує давно.

А світ живий у кожній точці

Усюди є святе зерно.

Нема ні прірви, ані

Між нами й Космосом — поглянь:

Згорнувся промінь у клітину

Тепер він дерево чи лань.

Живим є квант.

Живим є Світло.

Інакше у страшній

Життя б ніколи не

На цій безрадісній землі.3Хтось чує, і тоді у

Приходить Всесвіту жага.

І бачать занімілі люди,

Як карлик горами верга.

Та на Землі не кожна

Приймає бачення нове

Ще люди славлять випадковість,

Щоб нею пояснить живе.

Є добра страва у тарілці

То й досить, в цьому сенс життя.

А інші топлять у

Безглуздість власного

Отак ми й живемо

В жорстокий та бездушний вік.

Стара вже закінчилась ера,

Новий ще не почався лік.

І Сонце у якусь

Поймає вогняна журба:

Коли ж я виліплю, людино,

Із тебе друга — не раба?..4Я проростаю сам крізь себе,

Немов травиця крізь асфальт,

І споглядаю інше небо

Для вас незрозумілу даль.

Ви ще не вийшли з поторочі,

Яка гнітить і чавить вас.

Пітьма скувала ваші очі,

Дух непробуджений погас.

Сліпим не можна

Твоєї,

Всесвіте, краси.

Їм, грішним, навіть не наснити,

Який насправді ти єси.

Скорбота роз’їдає груди,

А серце вже не зберегти.

Кричу у безвість: люди, люди!

Адже ж ви люди, не кроти.

Вже здалеку свою

Вивчаєте, немов боги,

А серце оплели тенета

Ні віри в ньому, ні снаги.

Ви й не питаєте: а

Взялись живого корінці?

Для вас і зорі — тільки свідки,

А не борці і не творці.

О ні, на проповідь

Я вас не поведу, брати.

Але загляньте в чашу

По той бік квазіпустоти.

Не пустота — жива основа!..

Себе і діток не дуріть.

Хай відмира облудна мова

Повірте гомону століть.

І ви прозрієте.

І

Потягнуться у світ живий.

Убогу твердь земної

Заселить завтра люд новий.

То будуть зрячі, мудрі люди,

Відкриті сонячним вітрам.

Ікон і храмів там не буде,

Бо Всесвіт — наш єдиний храм!

0
0
Give Award

Руденко Микола

Стихи Руденко Миколы. (1920—2004) — украинский писатель, поэт и редактор, правозащитник, руководитель и один из основателей Украинской Хельсинкс…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Страдания юного Вертера краткое содержание
Я только малость объясню в стихе
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+