У синє море сонце ясне тоне,
І своє світло, ніби кров, червоне,
По всій країні доокола сіє;
А там зозульку в гаю десь чувати,
А там дзвіночок став селом кувати,
Там в борі вітер листям шелевіє:
Пречиста діво, радуйся,
Пречиста діво, радуйся,
Маріє!
Он молод жовняр ліг си на мураві,
Личко студене, шати му кроваві,
Розстрілен нині; бо самий не
Камраття1 яму темну му
І на спочинок бідного в ню склали;
Уже не скаже, як дзвінок
Пречиста діво, радуйся,
Пречиста діво, радуйся,
Маріє!
Під плотом сіла удовиця-мати,
До себе тулить бідне
І плаче ревне, серденько їй мліє,
Ба вже не плаче, вже і не голосить,
Склонила голов — більше не підносить;
Зірниці плачуть, а дзвінок
Пречиста діво, радуйся,
Маріє.
Пречиста діво, радуйся,
Маріє!
Там онде блудить сплакана
Без тата, мами, бідна сиротина,
Нічо не їло, душечка му мліє,
І хоче в хату бідня навернути,
Господар псами тровить єго, чути:
Верескло, впало, кров ся з ніжки
Пречиста діво, радуйся,
Маріє.
Пречиста діво, радуйся,
Маріє,
Бо я не можу… Вшак2 я маю душу,
І чути мушу, і дивити мушу,
Що тут на світі, ах, тутки ся діє;
Да як до гробу зложать моє тіло,
Де темно, тісно, студено, зотліло,
Де нич3 не плаче, де усе
Пречиста діво, радуйся,
Маріє!1861
