Мало, мало, ой мало життя,аби втішити всіх і розрадить,перейнятись до всіх співчуттям,по голівці кульбабу погладить.
Мало рук, мало серця меніобійняти, любов’ю зігрітидні старечі і плечі сумні,безпросвітне сирітство на світі.
В моїх подихах мало тепла,щоб обмерзлі листки підійняти,світ ввібрати — душа замала,а нужденних багато,
І зроста, і зроста тільки біль,спожаління до смертного всього…— Мало, мало, — луна звідусіль, —нам покладено строку
За щокою сховаю зерно,а у пазусі змерзлу синицю,у волоссі давним-предавнобезголоса зозуля гніздиться.
І комашки найменшої жаль,жаль себе і минущого всього.
Завелика, велика печаль,як на мене, на мене одного…***
