Полеміст Іван Вишенський
— О горкое твое панство!
О окаянная твоя роскош!
О бедное твое весиле!
Іван
Яко наг, яко благ перед вами — навстіжний,від зуроків ні голки, ні нитки нема,і кульбабка в устах — закипаюча ніжність,під ногами під босими ходить
Всю нерівність доріг, гостроту мандрівничув свою плоть заскалив, холоднечу ввібрав,вгамував сум’ятливе повітря обличчям,зосередивши біль на кінечку пера.
О цей крик на корі — ножова кровотеча,з щілин літер бив струм голосним джерелом,щоб забарвить теплом нахололу пустечу,де мовчання свою гіркоту стерегло!
Звук розвітрений ніжність роздмухав,жар засипав червоний в глибокі
Слово суще — це свідчення духу,у якому твої розчинились думки».
Згляньсь на поклик душі, на іржу під’язику,на широкість очей і убозтво руки;з кожним подихом в плоть входить простір безликий:оболонку душі розпошир на боки!
Хай вмістилищем слів стануть жили — не горло,щоб, розтявши зап’ястя, ти міг
Кожне слово лихе на вустах гріхотворнихнай навіки замкне металева печать!»***
Павло Мовчан
Other author posts
Одміни
Сніг згинув так, як і прийшов —ніхто за ним не біг, не плакав Одна осталася ознака:блакить збігала з підошов Його топтали цілу ніччервоні коні басовито,його ганяли по струніпозмінно скрипалі сердиті І згинув сніг
Нитка
Одна — на стільки літ Один, та я не Зав’язується світ —і ні кінця, ні краюпротяжності його,і вузол цей єдиний,єдиний в нас глагол —єднальний, серцевинний І в судний день скажуйого я перед Богом,виштовхуючи ржуіз горла храмового
Вікова основа
І криком визначив повітряну стіну,і на відлуння власне озирнувся,і все збагнув про самоту на світі:ти дав мені цю далеч голосну,щоб зміг в землі я згодом заніміти Але я жив… і губ не розмикав…і до твого не підступав Та й ти мене у храм н...
Доцільність
З доцільності світу, яку не збагнув подонині,вільшина порошить жовтавий пилок,доцільно біліє суха бадилина,а поряд пронозить шиласта зелиназнекровлений снігом трухлявий листок Димок свердлуватий буравить повітря,і запах сколихує приспану млос...
