Прощання з краєвидом

в перекладі Марти ТарнавськоїWis?awa

Po?egnanie widoku (Nie mam ?alu do

Не маю жалю до весни,що знов настала.

Не обвинувачую її в тому,що виконує свої обов’язки,як щороку.

Розумію, що смуток мійне зупинить зелені.

Стебло, як завагається,то хіба лиш на вітрі.

Не завдає мені болю,що вільхи над водоюзнову можуть шуміти.

Приймаю до відома,що — так, якби ти ще жив —берег озератакий же гарний, як був.

Не маю уразидо краєвиду за видна сонцем залиту затоку.

Умію навіть собі уявити,що якісь не мисидять в цю хвилинуна поваленому пні берези.

Шаную їх правона шепіт, і сміх,і щасливе мовчання.

Я певна навіть,що їх в’яже любов,і що він держить їїв живих обіймах.

Шелестить в шуварахщось нове, птиче,бажаю їм щиро,щоб почули.

Не вимагаю змінвід прибережних хвиль,швидких або лінивих,та мені не підвладних.

Нічого не вимагаювід долини під лісом,що раз смарагдова,раз шафірова,раз чорна.

На одне не погоджуюсь:на свій поворот.

Привілей присутності —резиґную із нього.

Пережила я тебена те тільки,щоб думати здалеку.***