Наші вулиці всотують страх та кров,
Наші ходи кимось вже прораховані,
Наші слова розібрані на молекули,
І постійно сняться тривожні літери.
Ти - центр міста й знань,
Фантастичне створіння без замку й корони,
Тяжіння елементарних часток, складних бажань,
Храм, у якому моляться фараони...
В твоїх алгоритмах - мої архетипи,
З твоїх інвестицій проростають боді-камери,
Я перелічую дагеротипи та літописи давні,
Такі мої дивні екзамени.
Твій рід пишатиметься силою опору,
Мій - непорушністю миттєвих зітхань,
Ми написали постмодерну оперу
На інфразвуку чужих бажань.
Не зазіхай на золото, будуть інші елементи,
З валентністю ненульовою, плавкі й гнучкі,
Наші ідеї захоплюють континенти,
Наші герби малюють прадавні віки.
Переді мною вибір - сказати правду
Чи непомітно і тихо втекти,
А ти орошуєш вогнем олімпіади
Зі спортивного гніву й дистилірованої ненависти.
