приходиш до моря - а море іще не спить
ковтаєш солоне повітря немовби востаннє
і хочеться запам'ятати ці примхи весни
але вони тануть
і хочеться бути таким яким бути не зміг
і обрана правда не схожа на виграшну зброю
ковтаєш повітря і знов обіцяєш собі
що будеш собою
та кожного разу приходиш - а море мовчить
кидаєш свої обіцянки в знемовлене тіло
хапаєш холодне повітря своєї весни
шукаючи сили
а море лягає під ноги сліпим кошеням
муркоче ласкаво і тихо немовби востаннє
і кожного разу приходить примхлива весна
а інколи рання
© Andrew Khaetsky, 2019
I come to the sea which is still asleep,
I keep swallowing the air, as if it was the last,
And I want to remember the spring's antics,
But they melt
I would like to turn into someone I couldn't be,
And the truth I have chosen is far from being a weapon of luck,
I swallow the air and promise myself
To stay myself, to keep things up
But each time I come there and the sea keeps silent,
My body is speechless, and my promises are thrown
Into it, the spring has the air so cold and ruthless,
My power is what I crave and look for.
And the sea throws itself under my feet like a blind kitten,
Its purr is so quiet, seems to be the last,
And each time I see the spring's start so capricious,
Too early, with marks of my past.
© Andrew Khaetsky, 2019
© Maryna Tchianova, 2022 - an adaptive translation