Тінь

Все глибше входить в землю спека,і ширша подих, що не крок.

І пада тінь моя далекапо той бік річки на пісок.

Угору золото струмує,донизу темне скло тече.

Висока ніч стоїть ошую,правобіч — гине день з

А посередині ти крочиш.

Куди не ступиш — в центрі ти;посеред дня, посеред ночі,посеред світла,

І лише тінь твоя кружляє;то лащиться, бува, до ніг,то ниттю в далечінь безкраюрозмотується без доріг.

То підіймається угорустовпом високим смоляним,а то сягає, наче корінь,аж соляної глибини.

І то донизу тебе смиче,то стрімко вгору порива.

Глянь, на рахманному обличчізнов закущилася трава.

А плечі врізались у кручу,підперши береги

Піднімеш пучку й миттю влучишв очей джерела золоті.***