Де ж ти журно, круче, крячеш,що тебе я і не бачу?
Чи від поклику відстав,чи всотала висота?
На вустах моїх німихмахаоном крик притих:слуха — не схлюпне
Круче, поклик твій з пітьми,склянку обрію розбивши,ти крильми щось чорне пишеш, —то ж порізи — не письмо, —мохом куриться димок,у долини
Круче, ти летючий камінь —отвір в просторі пробив, —день чорніє
Зір чорніє
І метелики крилатівилітають з вуст моїх.— Круче, змовчать я не зміг!
Бо витке мотуззя димугорло стиснуло
А твій кряч з височининавіть голос почорнив:— Кру…***
