Тобі, надіє трудящого люду,
До ніг падуть турботні наші будні;
І з голоду, з безладдя, з цього бруду
Простуєм шлях у мрійливе майбутнє.
Бо ця доба, що з нами настає,
Цей рік і місяць, день і ця година
Співають нам про владарство твоє,
Що тільки ти – надія їх єдина.
Батьки вмирають, родяться сини.
Ростуть вони і прийдуть на готове.
Чи не для них настужувались ми?
Чи не для них пролляли стільки крові?
І заснемо, як листя восени,
Одійдемо, як ті хмарки на
Про тебе снили дивовижні сни,
До тебе прагли, гинули за тебе.
І селянин із плугом у руках,
Що борознами ці поля мережить,
І той літун, що, мов той птах,
За ворогом з далекогляду стежить,
І робітник, що глиби скелі коле,
І військовий, що спокій береже,
З них кожний творить, кожний молить:
Приходь уже!
Приходь уже!
Чи ж не для тебе родяться співці,
Що в холоді убогої
Збирають вирази та образи багаті,
Виносять їх на площі й вулиці?..
Вони, – самітні все своє життя,
Виховують, захоплюють борця,
Бо ритмом днів твоїх зворушують серця.
Тобі ж і я оддав свої чуття.
І маляри малюють без кінця
Картини, краєвиди та портрети,
А потім з рук голодного
Оті ескізи, радісні
Так ваблять і милують очі,
Бо це про тебе наші сни пророчі,
Ти зміст пісень, картин і всіх поем,
Основа всіх різноманітних тем.
Дивлюсь на фільму в кілька тисяч метрів,
На Гіггінса,
Некрополь чи на Газ,
Мене виводить із сучасних
Чиясь рука у той майбутній час,
Де буде світло, радісно, прозоро,
Де буде серцю і рукам
І легко так для працьовитих
Вже близько він, отой веселий час!
Як віоліна чи п’яніно дзвонить,
Мов з леготом у березні фіалка,
А балерина голову
Чутливим жестом, мов сумна весталка,
Про тебе марю, марю ніч і день.
Майбутнє, ти мотив моїх пісень,
До тебе ритм і кожна рима кличе
Й вони твої надійні будівниці.
Тобі складаю цю весільну оду,
Майбутня втіхо змучених сердець,
З мільйонами розкутого
До тебе потом молиться й співець:
Приходь уже, надіє цього люду!
Зроби вже раз минулому кінець!
Тобі одній співати буду,
Тобі сплету останній свій вінець.1923.
З
И
Ш
Ь”,
Й
Р
