Міражі

Хижий вихор тне ножами,

Хиже сонце тяжко спить,

Сон виткими

В міражі мої летить.

Мерехтять вони — облесні,

Чесним намірам чужі,

Безсловесні, безтілесні,

Надто знадні — міражі.

В них м’які льодисті пальці,

Крижанисті пазурі.

Думці, змореній весталці,

Душать шию в хитрій грі.

Душать ніжно — в напівсили,

Душать в пахощах імли.

Поманили, полонили,

Хижим раєм облягли.

В міражів сухотні груди,

Астматичний подих-пах.

Ефемерністю

Хтось когось в пісних пісках.

І тому у вирі знади,

Ставши й на піски-ножі,

Знати, знати, завжди знати:

Міражі — це міражі…