Якщо не можеш нічого вдіяти з цим коханням,
Чорти б його забирали,
Що воно "підвішує" твою операційну систему,
Мов величезний експлойт,
Краде твої таємниці, як кілогер,
Будь героїнею постмодерну -
Деконструюй його!
Уяви всі недоліки недосяжно-прекрасної людини,
Гіперболізуй, доведи їх до абсурду,
А себе - до реготу.
Уяви, врешті-решт, що ситуація перевернулася
Й тобі в нього приймати випускний іспит
За всі роки блискучої кар'єри,
І ти ставиш за риторику 92,
За прозорість - 85,
За сміливість - 97,
За почуття гумору - 93,
За загальну ерудицію - 98,
За ідеологію - 94,
За витривалість - 91
І так далі...
От тільки англійську йому без тебе не вивчити, адже поки що у нього -
Лише C1, а у тебе - C2.
І ось коли розбереш його,
Мов хімічну сполуку в лабораторії,
До останньої молекули,
До останнього нейрону
Та комплексу,
Коли в цих пошуках і про себе, і про людство зрозумієш
Більш ніж достатньо,
Коли настане час робити теоретичні висновки,
Ти знову складеш ікебану з книг,
Цього разу
У формі очей журналіста М. Ткача,
Аби хоча б якось пробудити сумління.
Все, що не засліплює нас до кінця,
Робить нас сильнішими.
