Давня легенда

Мовчазно з простору відстані робитьзоряна яхта в сузір’ї Кіляй розповідає зістарілий роботнам про планету

Слухаємо молоді та дурненькізопалу блиск не сховавши очейз вуст механічних лункі побрехенькипро батьківщину

Ніби колись не у небі під небомв колі пекельнім самотніх думокчоловіки скаженіючи з реберз крику творили

Ті ж свої груди на двоє роздершиполовинки їм сердець віддалиаби вони закривавлені впершебіль відчувати

Вчилися ріки текти в океанимудрі рослини створили степине спромоглось лише людство у ранивкласти потрібні

Пошуку їх лабіринт знавіснілийвідчаєм віри людей катуваві непомітно Земля здаленілазникла між зоряних

В спогадах людських планета втонуланаче у хвилях морських материкчас збаламучений сиплеться муломна скам’янілий чийсь

Та ще пронизують обрій дорогище у слідах проступа згусла

Тут обірвав свою розповідь роботбо за мастилом

Потім коли обпалило скафандрипротуберанцями Альфи Киляти шепотіла “а може й насправдіє та планета Земля?..”