В небі місяць зіходить смутний,
Поміж хмарами вид свій ховає,
Його промінь червоний,
Поза хмарами світить-палає.
Мов пожежа на небі горить,
Землю ж темнії тіні вкривають,
Ледве промінь прорветься на мить,
Знову хмари, мов дим, застилають.
Крізь темноту самотно
Одинокая зірка ясная,
Її промінь так гордо горить,
Не страшна їй темнота нічная!
Гордий промінь в тієї зорі,
Та в нім туга палає огниста,
І сіяє та зірка вгорі,
Мов велика сльоза промениста.
Чи над людьми та зірка
Променистими слізьми ридає?
Чи того, що самотна
По безмірнім просторі блукає?..
