Світить місяць над горами, світить, ясно сяє,
А гуцул жене отару, на сопілці грає.
Він заграє, заспіває, пісню про страждання,
А гуцулка все чекає, мріє про кохання.
Вітер гори - крутогори сильно обіймає,
А гуцулка чорноока вівчара шукає.
Там вівчар жене отару, на сопілці грає,
Все думає про дівчину, що його кохає.
А гуцулка йде на зустріч до свого милого,
Заквітчала свої коси, щоб не впали роси.
Коси довгі до пояса дівка розпустила,
Заквітчана, дуже файна, щира й дуже мила.
-Добрий вечір, файний вечір - мовила дівчина,
Я прийшла на звук сопілки, бо ти граєш дзвінко.
Той вівчар заграв ще краще про кохання вічне,
Щоб почули усі гори, річки та потічки.
А в нас на полонині є всього багато,
Приїзджайте щирі люди гостинно гуляти.
Приїзджайте у Карпати, будемо співати,
Та гуцулку чорнооку заміж видавати.
