Цілують долоні,
приховані Сльози
Лякають Тривоги,
що в серці недобрі
Розсмикнуться очі,
розсмикнувши Лоно
Зірвуться і сльози,
зірвавшись в Неволю
Мені стане добре,
нема того Болю
Із Богом розмова,
із сонцем надовго
Відчаю замовкни!
Не ріж мені очі,
не рви мої сльози,
в долоні засохлій
Хотіла ж на Волю,
та що ж тепер стогну?
Харизмою мови,
щезаються й Помсти
Тріскаються хмари,
уривками - чвари
Оголена, щира
кохана я Богом
Вмираю ж без Нього
у липкому вогні.
©Альбіна Діденко
07.10.2021.
"ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке
ваше життя? Бо це пара, що на хвильку
з'являється, а потім зникає!..."
/Якова 4:14/
P.S. Одна знайома запитала у мене:
"Ти хочеш бути майбутньою Лесею Українкою?"
У відповідь було мовчання.
Зараз я починаю бути просто Альбіною.
Яка не є поетесою.
Це дарунок від Нього.
Із Щирою Взаємністю.
