1 min read
Слушать(AI)Подорожній
Глухе, бездушне
Напало на землю.
Квіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.
Часами вітер
І сірим туманом повіє.
Село в долині
І п’яним сном дрімає-спить.
Погасло світло.
Од зимна двері.
Вірні
В солому з вухами зарились,
Лиш шум блукає по межі.
Лиш стежкою попід
Йде голод — сіл щорічний гість.
Держить в руках мужицьку
І грізно зиркає очами.1901
Богдан Лепкий
Стихи Богдана Лепкого. (1872—1941) — украинский поэт, прозаик, литературовед, критик, переводчик, историк литературы, издатель, публицист, общес
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Набік життя журбо дрібна!
Набік життя, журбо дрібна Набік, марні тривоги Крізь темний бір до ясних Прорубую дороги
Одинокий сиджу над рікою
Одинокий сиджу над рікою, Одинокий з думками, з журбою Вечоріє, за горами гасне, Як небесна ватра, сонце ясне
Самотній плуг
Посеред нив стирчить самотній плуг, Незорана земля лежить в округ Леміш заржавів, срібне Зчорніло й диким зіллям обросло
Не виллєш сліз не виллєш сліз
Не виллєш сліз, Не виллєш Ніколи, ах ніколи Життя, як той скрипливий віз,