Як світле сниво, як
Легкої хмари, як
Вночі під хатою в спокої,
Мені ти є, моя журба.
Ні, не журба.
Ти не вона.
Я знаю смак журби-зажури,
Її єдині в світі мури,
Коли ні висоти, ні дна.
Ти не вона.
Ти є мій сум.
У миготливості
Ти є мені оте імення,
Яке несу, не донесу.
І знов несу в твоєму слові,
Як світле сниво, як плавбу,
Як рух тієї ще любові,
Що визнає лиш
Оце ти є мені.
Отак.1965
