Ворота в небо знають тільки птиці,і погляд вгору можна не підносить.
Знайшовши отвір в безвість у криниці,послухать можеш, як вода
Колись всім миром копана у поліі висвячена духом чудотворця,вона цвіла, мов крин, на видноколі,по цямрини налита
Вниз головою з лемешем на шиїжбурнули в неї ратая весною.
Зусилля братські і ключі пташинізаточкувались зіркою ясною.
Я хочу пити… спрага душу
Як розчинити в пам’яті всі згустки?
Насаджений на промінь, як на палю,згорає розум, та навколо пустка.
Від смертних мук настояного крикукриниця братська воду не очистить.
Печаль глибока, забуття велике,не рознизати водяне намисто.
Підземний голос чути з того світу —шукають отвір мерехтливі очі.
І кружеляю, мов млинок на вітрі,могила братська все частіш мелькоче…***
