IБуло колись — в
Ревіли гармати;
Було колись —
Вміли панувати.
Панували,
І славу, і волю;
Минулося —
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в
З вітрами говорять.
Свідок слави
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.
Було колись — в
Лихо танцювало,
Журба в шинку
Поставцем кружала.
Було колись добре
На тій
А згадаймо! може,
Хоч трохи спочине.
IIЧорна хмара з-за
Небо, сонце криє,
Синє море
То стогне, то виє,
Дніпра гирло
А нуте, хлоп’ята,
На байдаки!
Море грає
Ходім
Висипали запорожці
Лиман човни
Грай же, море!» — заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка
А попереду
Веде, куди знає.
Походжає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди
Де-де буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни
Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове-молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в
Добре, батьку отамане!»
Кругом
Спасибі вам!»
Надів шапку.
Знову
Синє море; вздовж
Знову
Пан-отаман та на
Мовчки поглядає.[1839,
Петербург]
