Іван Підкова

IБуло колись — в

Ревіли гармати;

Було колись —

Вміли панувати.

Панували,

І славу, і волю;

Минулося —

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в

З вітрами говорять.

Свідок слави

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

Було колись — в

Лихо танцювало,

Журба в шинку

Поставцем кружала.

Було колись добре

На тій

А згадаймо! може,

Хоч трохи спочине.

IIЧорна хмара з-за

Небо, сонце криє,

Синє море

То стогне, то виє,

Дніпра гирло

А нуте, хлоп’ята,

На байдаки!

Море грає

Ходім

Висипали запорожці

Лиман човни

Грай же, море!» — заспівали,

Запінились хвилі.

Кругом хвилі, як ті гори:

Ні землі, ні неба.

Серце мліє, а

Того тілько й треба.

Пливуть собі та співають;

Рибалка

А попереду

Веде, куди знає.

Походжає вздовж байдака,

Гасне люлька в роті;

Поглядає сюди-туди

Де-де буть роботі?

Закрутивши чорні уси,

За ухо чуприну,

Підняв шапку — човни

Нехай ворог гине!

Не в Синопу, отамани,

Панове-молодці,

А у Царград, до султана,

Поїдемо в

Добре, батьку отамане!»

Кругом

Спасибі вам!»

Надів шапку.

Знову

Синє море; вздовж

Знову

Пан-отаман та на

Мовчки поглядає.[1839,

Петербург]