Думи мої, думи, квіти мої квіти,
Де б вас залишити, де би вас подіти,
Щоб не знати суму, щоб не чути плачу,
Темряву довічну, крізь яку не бачу.
Де б ви полетіли, чорні з білим крила,
Туги нескінченної "добрії" вітрила,
Де знайти вам спокій і яку долину,
Приймете за рідну, думи, батьківщину.
До якої верби думам притулитися,
Спрагу втамувати, більше не журитися,
Скинути назавжди розпачу кайдани,
Самоти осінньої крижанії хмари.
Де б вам причаїтися, де би вам зігрітись,
Вперше, як востаннє впасти та розбитись,
Щоби рване серце, щоби ясні очі,
Більше не тремтіли від вашої ночі.
Думи мої, думи, квіти мої квіти,
Де в вас полишити у цілому світі,
Щоб не знати суму, щоб не чути плачу,
Темряву довічну, крізь яку не бачу.
