Петро — не Юда.
Він любив Учителя.
І вуст він зроду був би не
Коли вели Ісуса до мучителя,була сльота.
Петро апостол змерз.
А тут раби і слуги
Такий вогонь великий розвели!
Петро подумав: — Я лише погріюсь,
Бо хтозна, чи ще прийдеться коли.
Він підійшов до ницих і бундючних,
І руки грів при їхньому вогні.
Слуга спитав: — Ти також його учень?
Була сльота.
Сказав апостол: — Ні.
Він так сказав, і той його облишив.
Раби і слуги підкидали хмиз.
Месію били.
В груди.
І в обличчя.
Вогонь горів.
Петро дивився вниз.
Коли ж Ісуса повели, одмучилиі розп’яли в такій височині,слуга спитав: — Ти був між його учнями?
Горів вогонь.
Петро промовив: — Ні.
Він руки грів і зневажав Пілата.
В своєму серці плакав і скорбів.
Але вогонь продовжував палати.
І він сидів, як раб серед рабів.
Бо ж розіпнуть.
І хто ж тоді нестимесвяте учення у майбутні дні?
Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими!
І втрете він тоді відрікся: — Ні.
Ну,
Петре, як?
Зігрів свої долоні?
Урятувався?
Догоряє
Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.
Зате інакше: головою вниз.
