І
Джованфранческо Рустичі
Двоє
Брат
Три статуї святих у глибині
Дев’ять муз,вони ж — в подобі карнавальних флорентійок,вони ж — в подобі преціозних
Сублімований
Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур.
VI століття.
Завіса розсувається, як брама.
Я
Глухий закуток монастирського саду.
Камінний мур у заростях малини, у здичавілих нетрях бузини.
Час надвечірній.
Статуї святих біля стіни старого храму.
Фрагмент високих риштувань і сходи, що ведуть на риштування — кудись туди, аж під ґотичний дах.
У центрі проста дерев’яна лава, на ній сидить похилений Старий.
З’являються, як тіні, два Ченці, один із фоліантом під пахвою.
Але ми будем звати їх монахами, «чернець»-бо слово чорне і сумне, «монах» — товсте і значно веселіше.
Перший
Іди сюди.
Тут затишок, дерева.
То, може, хоч тепер дограємо ту
Виймає шахи з тайничка оправи і, озираючись, відновлює
Тут був король.
А тут ось королева.
Був хід конем.
Я взяв твою туру.
Твій хід.
Ходи.
Другий монах (кивнувши на
А той нас не угледить?
Чого він там сидить, насумрився, — дріма?
Абату донесе, абат нас не погладить.
Перший
Та він такий, що вже його нема.
Держись, ходжу.
Ти що, мене кусати?
Другий
А ти ж як думав?
Без ніяких фор.
Перший
Його привіз синьйор, такий носатий.
І заплатив.
Нещедрий був синьйор.
За догляд, за тапчан, за монастирську юшку.
За місце у землі, бо він йому земляк.
Ну, прийняли.
Дали якусь рядюжку.
То він тут сів у затінку й закляк.
Другий
Ото не пощастило
А що ж ти тут слона не захистив?
Перший
Та бий вже, бий.
Другий
Щоб так на схилку вікуіз милості попасти в монастир!
Перший
Шах королю.
Рятуй свою корону.
В Парижі траур, при дворі гризня.
Король умер.
І, звісно, хто при ньомубув на коні, — посипались з коня.
Другий
То, може, це хтось із вельможних?
Може,(притишив голос)це сам шу-шу тепер в такій нужді?
Перший
Та ні, він щось не схожий на вельможу.
А втім, хто зна, який він був тоді?
Другий монах(про всяк випадок
Новий король, є чутка, справедливий!
Новий король є втілення чеснот!
Перший
Не говори до яблуні й до сливи.
Чого боїшся, ти ж не гугенот.
Другий
А чи не вухо підіслав душпастир?
Щось той старий і вчора тут різьбив.
Перший
Мабуть, в миру був непоганий майстер.
Це ж він мені ці шахи і зробив.
Диви, яка робота філігранна!
Які бундючні й пишні королі!
А пішаки — то вбитий, то поранений.
А кінь, ну й кінь! — без вершника в
Підносить до очей малесенькі
А королева, страшно взять за талію!
Другий
Ти що їх держиш, наче комарів?
Перший
Так розтерзали бідну ту Італію.
Все ділять,
Другий
Тихше, ти здурів?
Перший
Все в барабани луплять на вербовку.
Їм люди що?
Курчата для шулік.
Другий
Мовчи, дивись, бо за таку розмовкущоб хто тебе за грати не упік.
Перший
Я хіба що, я навпаки.
Я зроду.
Я мислі зав’язав на три вузли.
Я просто так, глас божий — глас народу.
При тому королі то й зв’язаних везли.
Другий
Мовчи.
Перший
Мовчу.
Що я сказав такого?
Ти що, не чув подібних таємниць?
Другий
Франціск Ассізький промовляв до птиць.
І до вовків.
А більше ні до
Посутеніло.
Пролетів кажан.
Монах зіщулився, провів його очима.
А інший, яблуко зірвавши над собою, ще надзелень, із хрускотом
Перший
Ух, кисле!
Другий
Певно, те було солодше.
Перший
А скільки раз Адам його вкусив?
Другий
Не їж із гілки, подивися, от жеучора вітер спілих натрусив.
Перший
А важко жити в світі чоловіку.
Куди не глянеш, все якийсь запрет.
Ото вже як пішло із первовіку,то так уже на всі віки вперед.
Хоч би й ця гра.
Ну чим вона безбожна?
Ось коник білий, коник вороний.
Другий
Ти не ропщи.
Не можна, то й не можна.
Сам кардинал цю гру заборонив.
Перший
Але за віщо?!
Чим вона погана?
У шахи ж грали, не якийсь Амур, —король Альфонс, аптекар Даміано,раввин
Езра і кривий Тимур.
Другий
Це гра персидська, там немає бога.
Ії придумав мусульманський шейх.
Перший
Сиди й тремти, душа твоя убога,то, може, нам що заборонять ще.
Другий
Я не тремтю.
Тремтить мізерне тіло.
Та тихше, тихше, яблуком хрумтиш!
Вже стільки тих багать одгуготіло,що мимоволі сядеш та й тремтиш.
Це — гра бісовська.
Перший
Що ти, посоромся!
Другий
Він десь отам сидить у блекоті.
Перший
Колись одна графиня барселонськато навіть грала в шахи золоті.
Другий
Та бог з тобою, тихше, не мели ти!
Перший
Свята Тереза грала так, що ну!
Бувало, каже: сотворя молитви,пора загнати в клітку сатану.
Другий
Ой, гріх!
Перший
Та скільки там гріха того?
Другий
Щось шapyдить.
Перший
Не наганяй страху.
Другий
А як застануть?
Перший
Чорта волохатогоя дам себе спіймати на гріху.
Другий
Так говорить ченцеві не пасує.
Франціск Ассізький прагнув німоти.
Магнітом слова, сказаного всує,усяку нечисть можна притягти.
Перший
О, вже зоря засвічує лампаду!
Другий
О, наче хтось зітхнув віддалеки!
Перший
Та кинь боятись.
То Мадонна Садубалакає з Мадонною Ріки.
Другий
Щось пролетіло.
Чорне, як ворона!
Перший
Та вгомонись, кажан або коти.
Другий
Щасливий ти, тобі усе Мадонна.
Мені ж усе ввижаються чорти.
Свят-свят, це він.
Диви, он причаївся!
Перший
Кажу, кажан.
Крилом десь ворухнув.
Другий
Я ж відчуваю.
Грішників наївся,бо в шию так смолою і
Прошелестів над яблунями вітер.
Щось пирснуло в кущах,
Другий
О, чуєш, чуєш, він іще й сміється!
Ходім, бо тут дограти не дадуть.
Перший
А що ж йому, чортяці, зостається, —ти так боїшся, що він мусить
З кущів виходить Чортик волохатий і, помахавши хвостиком грайливо,з цікавістю спостерігає
Другий монах(нажахано, з
Накликав чорта словом необачним.
Ой, наче щось скубнуло.
А тебе?
Перший
Я не боюсь, то я його й не бачу.
А ти тремтиш, то він тебе й
Підкрався Чортик, віхтиком хвоста полоскотав лякливого за
Другий монах(увесь омлівши, злякано, ледь
Ну, чи не взяв би його прах, —він довго буде ще мене страхати?
Перший
А може, навпаки, це твій же власний страхутілився в щось чорне й волохате?
Другий
Причім тут страх?
Ти давній казуїст.
Страх був би нереальніший хоч трішки.
А то ж диви, цілком реальний хвісті відповідно ратиці і ріжки.
Перший
Ну, хочеш, я пройду тобі крізь нього.
Що, пересвідчивсь, де він, де він,
Ступнув до Чортика, той спритно увихнувся,і знов — для боязливого він є, небоязкий його не
Другий
Людських личин у сатани премного.
Брат Домінік на розвідку
Ховають шахи в тайничок оправи і, швидко розгорнувши фоліант,один з Монахів нібито читає.
А Чортик миттю видерся по сходах, сублімувався десь між
Брат Домінік (наблизившись,
Що бачу, браття?
В час, коли всі мивозносимо молитву, — ви в садочку!
Перший
Я тут читав Давидові псалми,а цей достойник грівся в холодочку.
Другий
Так, так, я так.
Перший монах
Ти менше
Брат Домінік, у всіх свої таланти.
Брат
Я добре знаю, декотрі із васзапретну гру ховають в
Помацать хоче шкіряну
Перший монах
Брат Домінік, я ще раз вам кажу.
Де більш гріха, я ще подумать мушу, —чи в книзі тій, що я в руках держу,чи якби я заглянув вам у
Закривши фоліант демонстративно, з ображеною гідністю іде.
За ним і другий, підбігцем, хоч
Другий
Ой, донесе!
От бестія цибата.
Казав: ходім, а ти все ні та ні.
Перший
Та він щоночі — шась,йому ж не до абата.
Йому ж аби проскочити у дірку в бузині.
Брат
О боже правий!
За що така злоба?
Ти ж клеветою осквернив уста.
Сновидець я.
Не гріх це, а хвороба.
Якщо й ходжу вночі, то неспроста.
В роду у мене всі вночі ходили.
Яка там дірка?
З даху на карниз.
І всі були не те, що ти — худими.
І жоден предок не звалився вниз.
А ви, гладкі яриги, пудофети,важкі на мисль, глухі на солов’я, —ти ви ж вночі усі як захропете,хіба ж на місяць дивитесь, як я?!
Перший
Прегарні прачки на ріці Луарі.
Отож і місяць світить все туди.
Крохмальний чепчик, очі карі,і руки аж рожеві од води!
Брат
Мій слух терзають натяки гріховні.
Мені, ченцеві, чи до прачок тих?
Якщо й ходжу, — це тільки місяць вповнімене веде на віжках золотих!
Перший
А як тебе над річкою зловили,ти вже хотів стрибати до човна.
На тому боці всі собаки вили, —он, сходить вже(показує на місячне півколо), —це теж його вина?
Брат
Ні, mea culpa, це моя провина.
Коли зі мною коїться таке,з водою миска ставитись повиннамені в ногах у келії.
Другий
Яке!
І що тоді?
Брат
А я, не мавши тари,в холодну воду не вступивши в сні,ото добіг до самої Луариі вже аж там прокинувся в човні!
Другий
То з тебе ж треба виганяти біса,щоб ти отак не бігав по ночах!
Чортик(зі сховку раптом визирнувши,
Якщо мене і виженуть, не бійся,
На тому боці ждатиму в корчах.
Монахи наполохано сахнулись.
З них другий нестатечно дременув.
А перший, зберігаючи поставу, усе ж таки заквапився іти.
Брат Домінік, поштиво склавши руки, прислухався, і віддалився теж.
Сузір’я яблук світяться крізь листя.
На лаві темний силует Старого.
Все западає в морок.
Сходить місяць.
Бринять у тиші пилочки цикад.***
