Поезія


В житті, мов на шляху, лиць сотні стрічаєш,

Та в поспіху їх безучасно лишаєш.

Часом лиш попадесь лице характерне,

Що взір поневолі до себе приверне.

Зирнеш, заговориш і стиснеш за руку

Найближча хвилина приносить розлуку.

Та довго ще в тямці відтіль і

Не раз визирає приязний профіль.

Та де з ким тісніше злучив тя шлях

Чи в бою, чи в праці на рідному полі.

Живеш поруч нього, смієшся і плачеш,

Здається, всі думи в душі його бачиш.

Здається, все ясне, і гнів його й ласка,

Аж глянеш пильніше: все маска і маска.

Лиш маску ти знаєш, її ти любив,

Що криєсь за нею – і хто ж се зглубив?

Часом лиш припадок ту маску відхилить

Зирнеш і жахнешся:

Чи взір мене милить?

Чи знав я сю постать, чи бачив уже?

Лице мов знайоме, та зовсім

Профілі і маски – ось поле розлоге!

Ось все, що дає нам життя наше вбоге.

І вбогі жили б ми, понурі, як мари,

Якби не поезії дивнії чари.

Вона ті профілі хапа на льоту,

Дає їм безсмертне життя, теплоту;

Всі маски свобідно вона

І в душах, мов в книзі, вигідно читає.

Укритеє щастя, мов мати дитину,

Вона обгортає у теплу ряднину.

Незримії сльози, що плаче душа,

Вона поцілуєм своїм осуша.30 марта – 1 апреля 1893

Вы можете поставить посту от 1 до 50 лайков!
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий

Мы используем cookies, чтобы вам было проще и удобнее пользоваться нашим сервисом. Узнать больше.