Ангел

Чоловіки у зеківських

В вечірнє небо дивляться гуртом:

Під місяцем, посеред хмар кошлатих,

Кільце з’явилось.

Корабель–фантом.

Брати по розуму.

Літаюча тарілка.

Чи, може,

Божий знак — Його печать.

І люди, наче п’яні без горілки,

Сміються, борюкаються, кричать.

Наглядачі сховались —

Між зеків тертися у мить таку.

І виглядає вельми

Солдатський пост у дротянім кутку.

Якщо вони літають понад нами

То, звісно, допоможуть.

Чи

Вважають нас не Божими синами,

А виплодом глухого сатани?..

Відтак здалося, що земля

Зашепотіла із–під наших ніг:— Якщо немає правди там, у Бога,

То як життя Він сотворити міг?

День, два — і розпадуться загорожі,

І всі ми рушимо по холодку.

Туди, де вранці зацвітають рожі,

Де граються онуки у

Повзла, повзла по циферблату стрілка,

Та не мінялись табірні краї.

І в небі не з’являлася тарілка

Хоч як не виглядали ми її.

Зненацька чую: хтось небесний кличе.

Я глянув на схід сонця — і

Побачив світле, молоде

Та крила із ранкової зорі.

То ангел був, що з Божими

Колись приходив пить святий нектар.

Та нині він летів над

І кров’ю плакав із ранкових хмар.