“Залізною брамою брязнуло місто”

Залізною брамою брязнуло місто,і простір у очі зайшов, наче

Спахає з-під повсті травичка гоїсто,та смутки за втраченим вигоїть чим?

І бачиш крізь сльози розмите узлісся,мов патьоки крейди на чорній стіні.

Позаду ж не брама — залізна завіса.

А що там? — не видно, не чути

Не чути пліток, не видати і зради,забуто образу, і стлумлено

Не треба назад — і нічого не згадуй,минулось безсоння, забулися

Так ніби й немає за чим жалкувати,та дні хоч ніякі, та жаль мені їх,бо не відшкодуєш нічим свої втрати:ні вірністю інших, ні щирістю

Бо з відстані й прикрість приємною стала,і правдою стала відверта

Позаду почув скреготання металу,неначе хтось браму важку відчиняв:поглянув назад — стіна передмістя,в повітрі ледь зримі прозорі рубці,і спис, що у мене націлений вістрям,затиснутий міцно в жіночій руці.***