Щербиться, лункішає капіж,прояснена просвічує калина,і що не крапля — пада срібний гріш,і що не слово — з гілки
Дозріло все, наповнилось ущерть,вода в губах ледь-ледве не
Завершується літа круговерть,ось-ось і холод біло усміхнеться.
Твердіша, в бильця вглибившись, рука,стиска промиті часом волокнини,в суглобах цвяхів млявість виника,підступна цвіль промацує щілини.
А дощ іде,проціджений, прямий,дуднить нудотно змилена
Ще день, ще два, і сизий птах зиминатрусить в ноги лагідного пір’я.***
