Дітей заждалась тиха мати,
На жаль, немає і листа…– Нема часу, щоб написати,
Шепочуть мамині вуста.
Не раз вона їх виглядала,
Дозріли вже не раз жита…– Це, мабуть, знов зажура давня,
Шепочуть мамині вуста.
Згадає ненька – і всміхнеться,
Що десь онука вироста…– Пошли їй, доле, ніжне серце,
Шепочуть мамині вуста.
Вона б сама до них летіла,
Та відлетіли вже літа…– Пошли їм, доле, мужні крила,
Шепочуть мамині вуста.
Весна вітає землю отчу,
Вертають птахи до гнізда…– Чомусь недобачають очі,
Шепочуть мамині вуста.
