1 min read
Слушать(AI)Шепочуть мамині вуста
Дітей заждалась тиха мати,
На жаль, немає і листа…– Нема часу, щоб написати,
Шепочуть мамині вуста.
Не раз вона їх виглядала,
Дозріли вже не раз жита…– Це, мабуть, знов зажура давня,
Шепочуть мамині вуста.
Згадає ненька – і всміхнеться,
Що десь онука вироста…– Пошли їй, доле, ніжне серце,
Шепочуть мамині вуста.
Вона б сама до них летіла,
Та відлетіли вже літа…– Пошли їм, доле, мужні крила,
Шепочуть мамині вуста.
Весна вітає землю отчу,
Вертають птахи до гнізда…– Чомусь недобачають очі,
Шепочуть мамині вуста.
Сингаївський Микола
Стихи Сингаївського Миколы. Сингаевский Николай Фёдорович (укр. Сингаївський Микола Федорович; 12 ноября 1936 — 22 февраля 2013) — украинский по
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
У вогні не згоряє
Не страшусь, не боюся життя, Хоч уже обпекло зубожіння Я – надії і світла дитя, І щодня набираюсь терпіння
На порозі вічності
Художнику і поету, побратимові Анатолію Луценку Давній звичай в серці молодому, Ідучи на зустріч, я беріг:– Чуєш, друже, мир твоєму дому
На роду написано
Вже так судилось на віку, Так, мабуть, зроду повелося: Ми чашу випили гірку, Не все омріяне збулося
Чорнобривці
Чорнобривців насадила У моїм світанковім краю, Та й навчила веснянки Про квітучу надію свою
