У спадок

Все минає – ночі і світанки,

Та життя не випити до дна.

Залишаються нащадкам знаки,

Наче карби, наші письмена.

Лиш земля, немов легенда, вічна,

Одцвітають очі і вуста.

Зборознили батькове

Мозолясті і важкі літа.

Повертаюсь до життя і згадок

У полон розкрилених жадань.

Батько залишив мені у

Крик своїх незборених страждань.

Я візьму їх у тривожну душу,

В пам’ять, що підвладна тільки

Пронести і передита

Все, що заповідано синам.