Вечірній сон закоханого літаі руки, магнетичні уночі.
Вродлива жінка, ласкою прогріта,лежить у літа осінь на плечі.
Дозріла пристрасть до вогню і плоду.
Пашить вогнем на млосному щаблі.
І торжествує мудрий геній родувсього живого на живій землі.
Ще літо спить, а вранці осінь встане —в косі янтарній нитка сивини,могутні чресла золотого стану,іде в полях — вгинаються лани.
Близнята-зерна туляться в покоси,біжить юрба червонощоких руж,сплять солодко черкуси-негритоси,біляві яблука і жовта раса груш.
Рве синій вітер білі посторонці.
А в серце літа — щедрий сонцепад.
І зливками розтопленого сонцялежать цитрини, груші й виноград.
Загусне промінь в гронах перегрітих.
А ляже сніг на похололі дні —жагучий сон закоханого літав холодну зиму бродить у вині!
