III “Де твій читач поете-еміґранте”

Де твій читач, поете-еміґранте?

Хто купить віршів наболілих том?

Навіщо доторкаєшся до ран тистарого слова творчим долотом?

Самотній ти — ніхто не знає хто ти!

Живи, як всі!

Чому б не йти з гуртом?

Чому без гонорару й заохотиплекаєш дивний цей анахронізм?— Вмирає мова наша, дон Кіхоте,не в моді ліберальний гуманізм!

Візьми ось мову кращої з імперій,прийми новий і всемогутній “ізм”і відчини собі в майбутнє двері:там — замість книг — комп’ютер і екрантвій вплив на маси понесуть в етерімогутніше, ніж Біблія,

Не наживеш великого добра ти,як будеш лиш останній з

Спасибі за пораду, любий брате.

Я знаю: ти говориш без злоби,та в мене вже ніяк не відібратитого, що я всім серцем полюбив.

Цілющий лік у розпачі і тузіцінніший за коштовностей скарби:поезія — одна із тих ілюзій,що надають життю і глузд і смак;із нею ми — в довічному союзі.

А мова рільників і кожум’як,бабусь неграмотних, дядьків упертих —не дасть себе усмертнити ніяк:не раз призначував її до смертівсесильний імператорський декрет,але вона уже не може вмертипоки живий хоча б один поет.”1982