Соловеня

У липні — лихого, похмурого

Коли моє серце найбільше боліло,

Мале, жовтороте

На дроті колючому сіло.

Хто вигнав шукати поживних

На цю осоружну

Дитину співця українських садів

Малу, нерозумну дитину?..

Я прагнув збагнути той натяк, той

Який мені кинула страдницька доля:

Жорстокість і ніжність зустрілись отак,

Як пісня й неволя.

Та ось до дитини, що впала в траву,

Хтось мудрий прислав

Спасибі,

Природо, що душу живу,

Мені посилаєш на втіху.