Памірські крутосхили
Муміну
Ми їхали, і повозок рипучийкотився сам, вирівнюючи кручі;і скріплювана подихами вісьзахоплено крутилася
А з-під коліс, із-під юрливих жорен,мов борошно, виборсувався порох,сідаючи на скроні та на плечіодноманіттям жовтої пустечі;порожній посуд глухо торохтів,потовщуваний мимоволі мливом,і прилипали до затвердлих стіпшляхи, якими прокотились зливи.
Яка нам грань покладена в єстві,що вигуки виваблює поволі,і де межа для мандрівничих стін,чому нас вічно вабить видноколо?
І материнська на ходу рукарозважує повітря по легенях:тремтять долоні — кисень протіка,окислюючи простір у зелене.
Хоча б, хоча б… не товщали шляхиі не злітали ободи зітерті,то б вивіз повоз на найвищий схил,де можна захлинутись від безсмертя.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
З двох боків “Позбудься камене камінності своєї”
Позбудься, камене, камінності своєї,горбочком стань потульним для ноги,стань глиною вологою чи глеєм,і вийди, водо, геть за береги Ти, дерево, збуди закостенілість,продовжся мною чи мене продовж;душа струмлива розмиває тіло,що стало широченни...
Радість
Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом;птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори,де підсаджує вище стремління своє завершений поверх Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом лег...
4 Ночівля
1 Біля монастирської Ще день вербі коронуватисьта вщертно вітром наливатись,і величатись житлом птичим,і крону щебетом музичить А потім все, заламуйсь, гілко,—дудить пронизливо сопілка
Спалахи
Стоять, немов після посвятства,дерева, світлі, мовчазні,і щедро роздають багатствасухій осінній стороні Я і собі підставив жмені —хай капле золото й Але летять скарби повз мене,—рука ж, пожадливо-нужденна,вхопила декілька жарин;і, відсах...