Учвал до фінішу жену,
Стинаючись душею,
Спішу скінчити цю
Діпівську
Бо як не встигну хоч як-будь,
То добрі люди не дадуть.
Відомо ж, що настав за
Для “недостріляних” у нас:
Сьогодні — тут,а завтра… — Бач!
Услід, як дух, повзе стукач,
За “стукачем” — якийся “сват”,
За “сватом” — каті лавреат,
І генерал, і ще й
Якась дрібнюсінька блоха!
Услід за
Дворушницька блоха!
І хоч вона й зовсім дрібна,
Але ж кусюча сатана.
Тому й спішу
З бриґадою тією,
Щоби скінчити цю
Жахливу
Одиссею”,
Бо як не встигну хоч як-будь,
То добрі люди не дадуть.
Нехай же буде цілий
Хоч стільки правди знати!..
Привіт,привіт,привіт,привіт,
Товаришу і брате!
Не вмер в кацеті наш Антон,
Не впав у смерти
Привіт,привіт,низький
Для всіх “дисплейс персон”!
Та ці слова для нас сліпі.
Привіт, привітд л я в с і х Д і – П і !
А щоби знали точно всі:
Д л я “п е р е м і щ е н и х о с і б” !
Привіт, привіт і тим, що
В далекім Магадані!
Привіт і вам,що
В всесвітньому скитанні!
В тим, що томляться в путі.
І тим, що мруть на Воркуті,
На Колимі,в Караганді,
У Тигді,
Кивді,
Усім, що йдуть крізь тьму і світ
Привіт, привіт, привіт, привіт!
Не вмер в кацеті наш Біда,
Бо вмертине мав права:
Бо в нього до “вождів
Велика дуже справа
За всіх отих на Чекунді,
На Колимі,в Караганді!..
Тому
Біді ще не кінець.
І добре знав про те “отець”.
В громах експльозій “мир” злетів,
Дракон пожер
Простіть!
Слова зовсім не
Зірвались у Антона.
Нехай простять “великих три”,
А ти всю правду говори,
Хто спас дракона…
Четвертого “великого”.
Йому вже доля
Пощезнуть з “кумом” разом.
Й вставала до небес хвала,
Що “тато”стогне плазом,
Молились,тішились раби:
Хочби ж уже!
Хочби!..
Ось-ось обох їх Бог поб’є!
Ой, є ж на світі Правда!
Є!!
І прогремить в віках
На “всіх
К а т с к о н а в
Дракон дракона доконав!
О б о
Бог праведний прибрав!!
Але… не тикаєм
Ми у високі небеса.
Бо, значить з-за бомбових
Земліі не видать з небес.
Поки розвіявсь чад заграв,
Дракона х т о с ь урятував.
І що за знак!
Чи мо’
Схотілося на Колиму?!
А чи кортіло вже
Стрибати сторчма у вікно?!
Чи хто вже зна (збагнем колись),
А л е с п а с и т е л і з н а й ш л и с ь.
Дали драконові ленд-ліз
І бомб і літаків,
Щоби дракон “побєдно”
За честьбольшевиків.
Мабуть тому, хто дав тих благ,
Такисхотілося в
Ґ.
І він допне таки
Помилуй,
Господи, його!
В громах експльозій “мир” злетів
Дракон догриз дракона.
Та не було зовсім у
Потіхи для Антона.
Бо до ції
Багато в нього діла,
Бо ж навіть в
Приколка” не згоріла.
Як не згоріли й муки літ,
І той,
Шевченківзаповіт.
Гукають —
Це як кому.
Одним цвісти й пишатись,
А іншим, брат, на
Й на Воркуту вертатись.
Вирують радости кличі,
Прапори “дружби” в’ються.
Та залишились
Таких, що й не здаються,
Отих химерних і “смішних”,
Що “мир” і “щастя” не для них,
Що мруть в ярмі віків
А серед них і наш Антон.
Попереду — туман і тьма.
Позаду — куля й Колима.
А посередині —
І вже, немає ради
Змагатись з ним лишивсь
По цей бік барикади.
Усенький світ схилив
Перед “отцем народів”,
Лише в Антона не
Бажань в такому роді.
Для нього — бою не кінець.
І добре знав про те “отець”.
IVЩе ескадрилії ревли,
Що Сам послав до бою,
А в Ялті вже наради йшли,
Як бути з тим
Отець” схотів, як та судьба,
Вернути “бєглого раба”.
О, волелюбности доба!
Вернуть раба!
Вернуть раба!
Вернуть його у щот ленд-ліз,
Скричали всі
І записали цей
В ясні скрижалі Ялти.
І підписались аж під край
Вернуть Бідув совєтський
Вернуть його для миру благ!
Вернуть, вернуть його в
Ґ!
Вернуть великому
Маленького “холопа”!..
І записали клявзу цю,немовза
Вернути “бєглого” раба!!”.
О, волелюбности доба!
VУсе так сталось, як і перш:
По манію
З’явився по Антона
Від самого від “тата”.
Приніс мотузку й штик в запас,
Щоб прикріпить“приколку” враз,
Щоб “мир” списати на
І повернути в “рай” Біду.
Та поки
Ш дари доніс,
Раби розлізлися раніш.
Антон подався в світ
Крізь зломані затвори,
Не біг, а рачки повз, недуж
Скалічений і хворий.
Мерщійв румовища найперш!
Поки не “визволив” той
Ш.
І почалась,гей
Веселая
Побіг Антон, мов тінь якась,
Що їй і жить на світі зась,
Побіг,поліз,поповз,подавсь,
Ускрізь звивавсь,ускрізь
Без захистуй без права.
Серед проваль.
Серед руїн.
Від Бухенвальду по Берлін.
VIА навздогін, а навздогін
Ясні скрижалі Ялти!!!
Біду у хаосі
Ловили всі альянти.
Гіп-гіп-ура!
Гіп-гіп-ура!
Біду давно вловить пора!
Анум для
Усі разом ловить збігця!
Унум,урра,гав-ду-ю-ду!
Усі разом ловить Біду!
Хай буде Джо такий от приз:
Щоб завершив Біда ленд-ліз!
І мерехтять,про “мир”
Ясні скрижалі Ялти.
А десь за ними
Ловили всі альянти.
Хай буде Джо такий от приз:
Хай завершить Біда ленд-ліз!
IIІ бігав він у тьмі
І в хаосі
Голодний,хворий,без речей,
Без праваі без мови.
Метався він по всіх
В Европі знаменитій,
Не знав, добути де шматка,
Де голову схилити,
Втікав від татових хортів.
Ніяк до “раю” не хотів.
Попереду туман і тьма,
Скитання і утрати.
Позаду ж — куля й Колима,
І каторга, мій брате!
За те, що ері він не в тон.
За те, що він
Біда Антон”.
І помагала ріжна
Ловить “совєта”,“москаля”,“комунаря”… Тю!
Тю!
Така дрібна мерзенна тля.
Чужих охранок вірні
За шмат “гнилої
Ганяли всі Біду того,
Як лист, роздертий в
І не списати мук
І на воловій шкурі.
IIО, волелюбности доба!
О, доля “бєглого раба”!
Було його по смітниках,
Було й за смітниками,
Було його і по мостах,
Було й попід мостами,
І в бомбосховищах брудних,
По всіх румовищах страшних.
Скитався він в нічній
І біг,і біг по всій землі.
Було його по всіх
Маленьких і центральних.
Було його і по
В кльозетах привокзальних.
Було його в льохах руїн,
Ще й не в одній країні:
Від Бухенвальду по Берлін,
Від Праги по Ріміні.
Але всі сталінські “орли”,
Ще й з ними всі альянти,
Біду спіймати не могли,
Прибить скрижаллю Ялти.
Не помогли і клепачі,
Донощикиі “стукачі”.
Ніхтосеред нових
Впіймать тепер Біду не міг.
І забавляли світ
Такі от перегони,
Як “тато”, ласий на чуже,
Не міг вловить Антона.
Як тих “великих” всіх
Ловила “бєглого раба”.
Ура, ура!
Гав-ду-ю-ду!
Ні,не впіймати вам Біду.
Бо він ще має шанс один:
В т е к т и у с м е р т ь
Адьє й амінь!
І шанс оцей багато
Обрав, як щастя в двері,
Спустивши кров (для Ялти б
З підрізаних артерій.
Або кидався ось куди:
Під тріюмфальні поїзди,
Під танки,в ланцюги
Під комунальний“татів” мат.
Багато так втекло рабів,
А надто біля Драви,
Старих,діток,і матерів,
Загинувши без слави.
Але Антон, хоч як він біг,
Але отак втікатьне міг.
Бо дивне серце у Біди,
Смішна з нього людина,
Все снився край йому один,
Все снилась Україна.
Волошка синя.
Степ і гай.
Тепло.
І ніжність
І він зривався… Пострівай!
Не умірать!!
А ж и т и !!!
Не може ж вмерти так Біда!
Він так не має права!
Бо в нього до “вождів
Велика дуже справа!
Нехай тих мук налито вщерть,
Боротись!
На життя і смерть!
Всі дзвони у Москві
Ах,
Боже, де ви чули!?!
Ті дзвони ж аж колись були,
Та в крові потонули!
Чи пак пішли у
Фонд страни”,
Аж у Пекін і далі:
Латунь пішла на ордени,
А срібло — на медалі.
На кулі ще пішло койде
В “священний” фонд
Де.
Так що про дзвони ми лишім,
В “антени” їх перепишім.
Антени всі з Москви ревли,
Щоб помогли алянти:
Аби на “родіну”
Й повзли репатріянти.
І світ ті дзвони
І від зворушення зідхав:
Звела,з
Лиш не зідхав Антон Біда.
Метався він у тьмі
І в хаосі
Розбитий,хворий,без речей,
Без праваі без мови.
Та не здававсь нікому він,
Ні на баґнет,ані на дзвін.
Нехай тих мук налито вщерть
Б о р о т и с ь !на життя і смерть.
Вмістив у серце тьми рабів,
Старців непопулярних,
І їхні мрії
Із каторг заполярних,
І невгасиму сліз
На звук Вітчизни тої,
І душ замучених
До волі золотої,
І з цим ішов крізь цілий світ,
Крізь бурі і тумани,
Крізь вир наруги,злоби гніт,
Крізь горя океани
Туди…
Вперед туди!..
Химерне серце у Біди.
Крізь хаос зрад, дощів і
Пливе він, як моряк.
Над ним тримає щастя
Далекий Зодіяк.
На перекір пливе
І вдень, і
Він не один —і м’я ж й о м у :
В е л и к і т и с я ч і.
Ім’я йому(слова скупі!)
Ім’я йому
Пі”.
Крізь хаос бур, дощів і
Пливе він, як моряк,
Над ним тримає щастя
Далекий Зодіяк.
І не страшний йому “отець”,
І
Ш, і брухт руїн.
Для нього жахи всі — пусте,
До всього звиклий
Це ж він по Кемптенах
І супроти
Це ж він беззбройний
Життя своє,
Д і – П і !
І по Герсфельдах він
Стояв грудьми, як
Таких нема людей, або
Таких немає бур,
Щоб віру в Правду геть змели,
Щоби зломить Біду могли.
У боротьбі з Кремлем
Це — хлопець
І слава вже встає над ним,
Як світ зодіякальний.
Ніхто зломить його не міг,
Ні “пряник” той,ані батіг,
Ані той Кемптен,ні Герсфельд,
Ані “сексот”,ні інший “гельд”.
А ти, о, “тату” в тій порі!
Тобі знимать “урі-урі”!
І поки ти знимав “урі”,
Утративгеть всі козирі.
Пі ті кров’ю склали звіт.
І зрозумів Біду весь світ.
І похопилися
Й загинуть не дали Біді.
У світі жє жіще ждобро!
І доказало
І Р О.
І доказав це цілий світ!
IVПривіт, товаришу, привіт,
Сказали так і ті раби,
Шиковані в колони,
З-за розпроклятої габи
Залізної заслони,
Герої каторги й труда:
Привіт тобі,
Антон Біда!
Привіт тобі,привіт,привіт!
Іди,ти йди крізь цілий світ,
Не потопай і не гори
Про насвсю правду говори.
Про нас всю правду говори!
І не
І не
І він іде по всій
І з цим благословенням,
Ніде не
Пишається з імення;
Біда з бідою на
Від краю і до
Пройшов весь світ… В тяжкім
Але вже не на
Готується до “раю”:
Здійсняє братній заповіт
Він ширитьправдуна весь світ.
В змаганні тім з Кремлем
Пі цей —унікальний.
І слава вже встає над ним,
Як світ зодіякальний.
XVДе він не був,куди не
Крізь розпач і гонитву,
Він сльози Матері зберіг,
Як скарбі як молитву.
Зберіг любови бризки
Пекучіі солоні,
І мови звук,і на
Тепло Її
І з цим іде в житті
Біда цей унікальний.
І славачерез тенад ним,
Як світ зодіякальний.
Ім’я ж йому —піди злічи!
Ім’я —в е л и к і т и с я ч і.
