Холод

В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч,хтось пір’я надмухав у щілини віч,хтось стежку промів од книниці до ґанкута вибілив крейдою діл та

І рясно на шворку знизав снігурів,і висмикав дим нитяний з

В забутім відрі було льоду кружальце,в щілинах очей — невида-невидальце,і стежка текла від криниці в оселю,де сміх крейдяний віддзеркалила стеля,де лунко бурульки цвіли на шнуркуі тихо сиділа сова на дашку.

І гарно було, хоч слова

Тут жив колись дід на ім’я Неминай.***