В забуте відро хтось дзвонив цілу ніч,хтось пір’я надмухав у щілини віч,хтось стежку промів од книниці до ґанкута вибілив крейдою діл та
І рясно на шворку знизав снігурів,і висмикав дим нитяний з
В забутім відрі було льоду кружальце,в щілинах очей — невида-невидальце,і стежка текла від криниці в оселю,де сміх крейдяний віддзеркалила стеля,де лунко бурульки цвіли на шнуркуі тихо сиділа сова на дашку.
І гарно було, хоч слова
Тут жив колись дід на ім’я Неминай.***
