5 min read
Слушать

Гуляй-Поле

Лежить

Поле в крові і в сльозах,

Потоптане, смертю розоране,

В бомбових кратерах і черепах,

В гільзах,

В ожугах,

В м’язах,

В

І навіть не крячуть ворони

Жахаються круки, минають здаля,

Шкіриться жаско, смердить земля.

Смердить і душить фосфором і тротилом,

Паленим м’ясом і

І вже не збагнеш тут, де ж було тіло?!

Де були очі?!

Де ж тут могили?!

Де м а т е р і, а де д і т и!?

В смерчах землі, в гекатомбах руїн,

В чорних роздзяплених

Від дітей, від дрібних, тільки пил

І не плаче мати, і не тужить дзвін,

І ніхто вже їх не збиратиме.

Не пригорне їх вітер — лиш сажа сама.

Брат брата не знайде, і сестер нема.

І дітям уже матерів не знайти.

І навіть не знати, де ж ставить хрести?

Піроксиліновий сморід і пил.

Мільйони мерців обійшлись без могил.

Розметані кості згниють без

Гей, ти ж,

Земля моя золота!

Перед ким, перед чим завинила єси?

І яких не кормила ще круків!?

Та і хто не знущався з твоєї краси?!

І яких бракувало ще Юдиних сил,

Щоб і кості дідівські піднесли з

Й

З костями онуків?!

Мовчить

Поле, мовчить

Поле,

Спалене хтивістю й зрадою Юдиною,

І лежать його діти — лежать

І ніхто не скаже ніколи-ніколи,

Що й вони, що й вони ж були люди.

Гей, і були люди — горді орли!

Тільки ж прості й не лукаві були.

О ви, що цей келих страшний піднесли,

Чи самі ж ви його пили?!

Не тужить дівчина, не плаче сестра,

І рук не ламає матуся стара,

Одплакали доста — не чути ніде.

Ні вітер не віє, ні крук не паде.

І пташка тужлива тікає

Гей, ти,

Земле моя!

За що ж!?

За те, що Ти дика була і плідна,

Ясна, як червона калина,

За те, що Ти сонцю близька і

І мила, як тая дівчина!

За те, що Ти в злиднях росла, а цвіла!

Що Волі вітчизною завжди була.

Грімлива, співливая Земле моя!

Хто ж розсудить!?

Який судія!?

Мовчить

Поле, жаске і руде.

А стрілка помалу іде та й

Хай іде.

Хай стікає жалоби мить.

Хай жахтить ця земля й мовчить.

Нехай неминучість присуд веде.

Хай стрілка до риски йде,

Аж поки не стане на грані отій,

Що стоїть Страшний Суд на ній,

Аж поки не крикне хтось в мряці

Жаске й невблаганне —

Схитнулись тумани, як фата-моргана.

Хтось уже кличе.

Десь уже

Вже вітер жалобу відбув, і встає,

І хмару несе, як знамено своє.

Вже вітер шумитиь і полин

Хтось там понурний, мов тінь, іде,

Ступає задумливий і

В кереї своїй бойовій.

І кінь десь, засідланий, кований вже,

Пряде одним вухом і тоскно ірже,

І оком кривавим у ніч

То не тінь — то страшна мара.

Встає від розритих могил і руїн,

Іде

Поле — проходить один.

Іде мовчазний і блідий, мов туман,

Г р і з н и й,с т р а ш н и й о т а м а н.

Іде отаман по руїнах, мов тінь.

Ступа на уламках усіх поколінь.

Над кратером чорним понуро стає.

Рукою затримує серце своє.

Торкає ногою три черепи він

І чорний,і жовтий,і білий

Прапрадід був,

І

Було

Поле, було

Поле!

Як буряне море, кипіло й гуло.

Були в нього діти, гей, були соколи!

І не було сили такої ніколи,

Щоб скорило, щоб їх знесло.

Три черепи повні сирої

Секунди біжать у їдучій імлі

Стрілка іде до своєї

Та ніщо не виповнює пустоти.

Марево блідне, хистке, як омана,

Фата-моргана, фата-моргана.

Вітер шумить.

І полин гуде.

І кінь

Та ніхто не йде!

Не чує ніхто і не бачить його,

Мов немає р о д у т о г о!

Мов немає вже гордих,лиш ниці й покірні

Нікчемні пророки, і брехуни,

Дрібненькі політики й говоруни,

І паралітики… — лише вони

Продані, зраджені і невірні.

Меч не тримається в їхній руці,

І переляк на лиці.

О, де Ти,

Мужній,

Простий і Великий

Благословенний на меч і бої!?!.

Вибухають воплем, вибухають криком, __Ждуть Тебе сироти твої, й каліки,

Й невідомщені малята твої!

Удар громами.

Смерчем прийди.

І поведи!

І

О, де Ти,

Грізний,

Страшний,

Непоборний!?

Як Бог,

Вогнеликий!

Як земля,

Чорний!

Меч Правосуддя!

Кара Господня!

Де ж Ти

М е с н и к у всенародний!?!

Безжалісний, і невблаганний,

І безрозсудний, і предковічний.

Із всіх жорстоких єдино правий!

Страшний,

Апокаліптичний!

Неповинная кров — клятьба Твоя.

Ти — єдиний з усіх Судія.

Тінь Твоя ходить.

Вітер

Іде по кістках він.

Стрілка доходить своєї межі).

Ходою тяжкою іде, мов чужий,

Вдивляється мовчки до серця свого,

Дивиться вглиб — і не бачить його,

В муках, в вогні обернулось в

К а м і н

Обсмалений і тяжкий.

Він виходить на дике бескиддя руїн.

Мов чорний орел, позирає один.

Вітер керею йому роздима…— Нема!..

Ще орлят

Ще лежать між розритих дідівських могил.

Ще ковтають глину, сльози і пил.

Ще їх не окрилив відчай і

Для страшносудних боїв.

Келих не повен.

Ще крапля паде.

Ще стрілка до риски своєї

Він пестить ефес і

Вам мало на світі сиріт і калік?!?

Гряде

М І Й!

Р І К!!

І свисне Він так, що туман впаде.

Застогне земля і загуде.

Задвигтить

Поле небачено ще.

І — лявіна потече,

Невблаганна.

Безодвічна.

Страшна.

Апокаліптична.

І приб’ють вони серце, мов стяг, на

І встануть каліки… І встануть

І кинуться юні… Мужні…

І сестри зґвалтовані, і

І дитя подаватиме кріс і

В цей святий, страшносудний

Прокотиться смерч.

Й не поможе ні

Боже мій!”,

І не врятує

Пробі” повалених

Гей, відміряно ж буде та й мірою гожою!

Загатяться кратери кістками ворожими,

Черепами грабіжників і дітовбивць.

Над головами ґвалтівників і

Довготерпеливі довершать С у д.

І розвіють пил.

І розвіють

І ляжуть самі на чужих

І вітер над ними, як щит,

Як Меч Правосуддя — ім’я Т в о є.

Лежатимуть так, щоб колись розвісти.

Лежатимуть всі.

І над всіми —

І серце Твоє.

І не візьме їх тлінь

В ім’я поколінь.

Пливтимуть світи мимо серця

Цвістиме чебрець.

І не буде того,

Хто б Тебе осудив за діла Твої,

Нема судії!

А якщо десь є — убий і його!

Щоб знав міру горя Твого.

Пливтимуть світи мимо серця Твого.

Густиме над маками соняшний гонг.

І густиме в віках Твоє ім’я

Єдиний, найбільший з усіх Судія!

Благословенний.

Могутній, як ниви і синь.

В с е р ц я х п о к о л і н ь!

Січень. 1944 р.

Тернопіль.

0
0
132
Give Award

Багряний Іван

Иван Павлович Багряный (настоящая фамилия Лозовяга, 1907—1963) — украинский прозаик, поэт и публицист, драматург, политический деятель. Автор ст…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Я улыбку твою полюбил за износ
Сознание
Суррогатное псевдоматеринство
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+