Відбиток І

Ці віддзеркалення, як натяк на життя,на заплощинне, заприсутнє, інше…де води вод незрушені стоятьі де душа співає

І так затято дмухав в і н на скло,і посміхавсь улесливо відбитку,немов за ним щось зриміше було,мов торочив із потойбіччя нитку.

Там — час відсутній, світ же — молодий,осріблений, лункий — куди не

Відбиток т а м живе ніби завжди —відвічно терпеливий та слухняний.

Очима скинеш, і в і н тут як тут,лиш дивиться на тебе запитально:— Навіщо кликав?

Вічний цей маршрут?

Коли у світ перейдеш задзеркальний?

Не осуд, ні… Обурення та гнівз очей й о г о струмують повсякчасно.

О скільки раз ти кликав?

Скільки слівне виказав про долю його власну?

Дививсь спідлоба хмуро і мовчавта щось хотів сказать т о б і про

І ти дививсь на нього увесь часі думав: втішить його якось треба…***