Ці віддзеркалення, як натяк на життя,на заплощинне, заприсутнє, інше…де води вод незрушені стоятьі де душа співає
І так затято дмухав в і н на скло,і посміхавсь улесливо відбитку,немов за ним щось зриміше було,мов торочив із потойбіччя нитку.
Там — час відсутній, світ же — молодий,осріблений, лункий — куди не
Відбиток т а м живе ніби завжди —відвічно терпеливий та слухняний.
Очима скинеш, і в і н тут як тут,лиш дивиться на тебе запитально:— Навіщо кликав?
Вічний цей маршрут?
Коли у світ перейдеш задзеркальний?
Не осуд, ні… Обурення та гнівз очей й о г о струмують повсякчасно.
О скільки раз ти кликав?
Скільки слівне виказав про долю його власну?
Дививсь спідлоба хмуро і мовчавта щось хотів сказать т о б і про
І ти дививсь на нього увесь часі думав: втішить його якось треба…***
