Паріс у Третій
Столиця поїздами й антенами ніч намацує.
Не егіда Атени, а брудна фіранка в готелітепер мені бринить,
Гекторе, і мені добре.
Це ємій день.
Кажеш, що пошиєш мені з каменюк шинелю,називаєш то лялею в льоконах, то моржем-самцем,женокрадом, жеребцем, кнуром, кльовном в душних спальнях.
Хай буде так.
Але йди геть.
Хвалися над трупом.
Сам цейсвіт кори.
Кричи собі пеани.
А мені дай спокій.
Прокльони,
Патроклоси,
Ахіллеси з залізним серцем,коні, колісниці, божевільні боги, ікло піки:цей маніякальний калейдоскоп — геройство?
Сплив спермиу бронзу оргазмом убивств, чи в скорчені жахом піхвирабинь — мужність?
Ти вже старий.
Мариш гаслами стертими.
А мій тілесний спис вібрує днетворчою раноюмоєї коханої, і безсиліє в мислях смерти.
Я ще піду в призначення синьовинового ранку,щоб убити робота сметри з усесвітом на щиті,і теж трупожерним криком над тілом скульптурним крикну.
А тепер дай мені спокій.
Дай заснути в теплім житті.
