Дезертир

Паріс у Третій

Столиця поїздами й антенами ніч намацує.

Не егіда Атени, а брудна фіранка в готелітепер мені бринить,

Гекторе, і мені добре.

Це ємій день.

Кажеш, що пошиєш мені з каменюк шинелю,називаєш то лялею в льоконах, то моржем-самцем,женокрадом, жеребцем, кнуром, кльовном в душних спальнях.

Хай буде так.

Але йди геть.

Хвалися над трупом.

Сам цейсвіт кори.

Кричи собі пеани.

А мені дай спокій.

Прокльони,

Патроклоси,

Ахіллеси з залізним серцем,коні, колісниці, божевільні боги, ікло піки:цей маніякальний калейдоскоп — геройство?

Сплив спермиу бронзу оргазмом убивств, чи в скорчені жахом піхвирабинь — мужність?

Ти вже старий.

Мариш гаслами стертими.

А мій тілесний спис вібрує днетворчою раноюмоєї коханої, і безсиліє в мислях смерти.

Я ще піду в призначення синьовинового ранку,щоб убити робота сметри з усесвітом на щиті,і теж трупожерним криком над тілом скульптурним крикну.

А тепер дай мені спокій.

Дай заснути в теплім житті.