Унутрішній зір,
Розщеплений виделкою,
Боязких веде.
Невизначений звір,
Від звіра самі щелепи,
Стереже пустелю.
Звуку
Волове
Довжить тіло,
Довжить
Помисли
На лікоть від вислову).
Зі стелі водяної
Сиплються воїни
Щити від
До щиколотків,
А ноги босі.
Рожеве тісто з уст виголошують.
Сонна основа
В леопардових плямах.
На обрії блима
Гінці без ліку,
Від швидкости великої,
Носять
Скибкою
Від уст до
Тут бо
На все усне).
Зір
То в ніч, то в день.
Здалеку гуде
Зябра зорі рознесло за
Зола і амбра
І видно:
На
Якийсь голодранець,
Що спав у
Потилицю видовжив
І зник цяткою в повітрі,
Як в лійці
Так тільки й охнули),
Лишивши за
Завихрений звук.
І вже інший
Пробує узути звук,
Хоч над ним
Згори й
І раптом мовкнуть,
Бо й
Змахнув
Й через
Скидає тіло,
Скидає
Для перевтілення.
Мигнув вустами,
І вже й його не стало,
Самий чотирикутний звук.
Звук, мов скриня,
Їде на ящура
Між
Без жодної
Дехто з одержимих
В руці – хто ложку, хто сито,
Які прожектором світять
Скрізь, бо ллються світи,
Щоб не наступити).
Хтось із
З лицем ляща,
Позбувшися шкаралущі,
Веселку з коліна вилущує
Навприсядки
Серед
З власної сечі.
І знову пуща.
Десь тільки кінь,
Мов водяна булька,
Був і
В водоймищі речей.
Зору крихкі
Нетривких надихають.
Ребриста
Каштаном подекуди
Й медову
Від серця до вуха
Тим, що слухом похилі,
Ляду сну відхиля:
Зоря молодим
Сходить на городі.
