Хомут

Возив мужик на

Жидів цілу

Назад йому

Везти одну

Як на збитки

Сура уродлива!..

Молоденька і тлустенька,

Сама

Підсів мужик до жидівки,

Жарти починає.

А жидівка, псяча віра,

Чортом поглядяє.

Відсувається

Нічого

Почекай же, псяча віро,

Сама мусиш

Їде собі помаленьку:

Чорний ліс синіє!..

Ще далеко до коршомки,

А вже

Смерклось добре, кругом темно,

Середина

Да куди я, — мужик каже,

Поїду у

Звернув набік, з воза злазить,

Коня

Що то? герсти… ночувати?..”

Жидівка питає.

Як згадала Сура вовка,

Живцем помирає.

А мужик собі байдуже

Коня

Випрягає, вклав до воза,

Сам лягає

Положився й

Суруню

Кинув хомут за корчами,

За лици

Що потягне — шелесь-шелесь!

Сура

Далі каже:

Чоловічку,

Голубе мій, брате!

Візьми мене, чоловічку,

Коло себе

Та що вже, — мужик каже,

Робити з тобою!..

Забирай свої манатки,

Лягай ізо

Лягла Сура коло

Стало ніби тихо!..

Далі знов межи

Шелепає лихо!..

Аж під свиту

Сура

Мужикові того й треба

І сам

Кинув лици, обняв Суру,

Мацає увсюди!..

Стали в Сури

Підійматись груди!..

Обнімає мужик

А Сура

Спустив руку до спідниці

Сура як не

Піднімає

Спідниці в

А небога — ані слова

Розкладає

Крешить мужик жидівочку,

Справи

А жидівка щораз

Йому

Накрешився, не

Так і

Його Сура і руками,

Й ногами

Лежить мужик, не

М’яко

Відпочив, як на перині,

Та й почав

Ти думаєш, що ми

Тут межи вовками?..

То мій хомут так

Помежи

То хомут був?..

Ох які

Розумнії люди!..

Ану, ну, нехай,

Іванцю,

Іще хомут буде!..”