Возив мужик на
Жидів цілу
Назад йому
Везти одну
Як на збитки
Сура уродлива!..
Молоденька і тлустенька,
Сама
Підсів мужик до жидівки,
Жарти починає.
А жидівка, псяча віра,
Чортом поглядяє.
Відсувається
Нічого
Почекай же, псяча віро,
Сама мусиш
Їде собі помаленьку:
Чорний ліс синіє!..
Ще далеко до коршомки,
А вже
Смерклось добре, кругом темно,
Середина
Да куди я, — мужик каже,
Поїду у
Звернув набік, з воза злазить,
Коня
Що то? герсти… ночувати?..”
Жидівка питає.
Як згадала Сура вовка,
Живцем помирає.
А мужик собі байдуже
Коня
Випрягає, вклав до воза,
Сам лягає
Положився й
Суруню
Кинув хомут за корчами,
За лици
Що потягне — шелесь-шелесь!
Сура
Далі каже:
Чоловічку,
Голубе мій, брате!
Візьми мене, чоловічку,
Коло себе
Та що вже, — мужик каже,
Робити з тобою!..
Забирай свої манатки,
Лягай ізо
Лягла Сура коло
Стало ніби тихо!..
Далі знов межи
Шелепає лихо!..
Аж під свиту
Сура
Мужикові того й треба
І сам
Кинув лици, обняв Суру,
Мацає увсюди!..
Стали в Сури
Підійматись груди!..
Обнімає мужик
А Сура
Спустив руку до спідниці
Сура як не
Піднімає
Спідниці в
А небога — ані слова
Розкладає
Крешить мужик жидівочку,
Справи
А жидівка щораз
Йому
Накрешився, не
Так і
Його Сура і руками,
Й ногами
Лежить мужик, не
М’яко
Відпочив, як на перині,
Та й почав
Ти думаєш, що ми
Тут межи вовками?..
То мій хомут так
Помежи
То хомут був?..
Ох які
Розумнії люди!..
Ану, ну, нехай,
Іванцю,
Іще хомут буде!..”
